ЛАБОРАТОРІЯ ІСТОРІЇ ПСИХОЛОГІЇ ІМЕНІ В.А. РОМЕНЦЯ ІНСТИТУТУ ПСИХОЛОГІЇ ІМЕНІ Г.С. КОСТЮКА НАПН УКРАЇНИ

 
Куєвда Володимир Терентійович
Україна
Київ, вул. Паньківська, 2



МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов

 Рекомендовані ресурси

Січеславська громада

 

 

 

26 січня 2010 року пішов у вічність

Куєвда Володимир Терентійович.

Співробітники лабораторії історії психології співчувають сім’ї з приводу смерті цієї чудової людини, талановитого науковця, борця за духовне відродження України.


Володимир Куєвда – автор численних праць, присвячених проблемам формування світоглядно-ціннісних орієнтацій, історичної пам’яті та етнонаціональної свідомості. За час роботи в Інституті психології особистості ім. Г.С.Костюка НАПН України Куєвда В.Т. виявив себе творчим та самостійним науковцем, з оригінальними аналітичними схильностями. Пройшовши за 16 років діяльності в інституті шлях від наукового співробітника до керівника науково-дослідного колективу, під керівництвом якого успішно виконувались планові завдання лабораторії, він утвердив себе авторитетним, новаторським дослідником. Ним започатковано й успішно розроблявся новий напрям в історії психології, зміст якого полягає в історико-психологічній реконструкції етнокультурної реальності.  

 

Результати своїх наукових досліджень Куєвда В.Т. активно впроваджува в життя. Ним підготовлено низку публікацій, зокрема монографія «Міфологічні джерела української етнокультурної реальності: психологічний аспект», презентацію наукової концепції «Психосемантика українських світотворчих ідеологем та її проекції у традиційній культурі», яка позитивно оцінена фахівцями. В.Т.Куєвда брав активну участь у поширенні психологічних знань як серед майбутніх фахівців-психологів, аспірантів, молодих науковців, так і у педагогічній спільноті. Як на попередніх, так і на нинішній посаді завідувача лабораторії Володимир Терентійович виявляв високу сумлінність та відповідальність, застосовуючи творчі підходи. 


Глибоко сумуючи з цього приводу, маємо надію гідно продовжити справу Володимира Терентійовича. 





Луняк Євген

Український проповідник добра під знаком Сварги,

слово на смерть Володимира Куєвди



Невдовзі наближається сумна дата - 40 днів, як Україна втратила ще одного патріота та інтелігента. 26 січня 2011 р. на 67-мому році зупинилося серце видатного науковця, громадського та культурного діяча Володимира Терентійовича Куєвди.

Так часто приходиться адресувати теплі та щирі слова людині, яка вже відійшла до кращого світу. Зрозуміло, вона вже їх ніколи не почує. Але саме ці слова, які, можливо, залишалися недосказаними протягом її життя й були висловлені лише після його завершення, дозволяють краще зрозуміти значення життєвої місії померлої особистості. Найкраще розуміється цінність того, що втрачається назавжди. Звертаючись до світлої пам’яті видатної постаті, яка пішла з життя, завжди підхоплюєш себе на думці, що слова пошани до неї адресовані в першу чергу до самого себе, до інших людей, котрі мали щастя знати цю особистість. Згадуючи рядки з поезії відомого російського поета Роберта Рождєствєнського, значення цих слів можна висловити наступним чином: «Это нужно не мертвым! Это надо живым!».

Подвижницька діяльність Володимира Куєвди, якій він самовіддано присвятив усе своє життя, обірвалася раптово, неначе гітарна струна, яку натягують все дужче і дужче до тієї межі, коли вона вже не витримує напруги і рветься. Володимир Терентійович був людиною невтомної енергії та надзвичайної працьовитості й одночасно особистістю, сповненою прекрасних людських якостей. Люди, які добре знали його, відзначають його великий розум, гарне вміння чітко, логічно та доступно подавати свої цікаві ідеї, природну інтелігентність, вихованість, тактовність у спілкуванні з будь-яким співрозмовником, дипломатичність. Навіть по відношенню до своїх опонентів він проявляв чемність і коректність. Ця особистість була наділена основним комплексом тих рис, які визначають поняттям «людяність». Його людяність була справжньою, щирою, не напускною, й ішла від душі. В той же час Володимир Куєвда був людиною великих організаторських і творчих здібностей, які яскраво розкрилися протягом його тернистого життєвого шляху.

Можна з упевненістю стверджувати, що, якби доля подарувала цьому невтомному трударю ще кілька років життя, він би повністю використав цей час на служіння Україні, як робив це завжди. Все своє життя до останку Володимир Куєвда поклав на олтар служінню своїй Батьківщині. Це був справжній патріот своєї країни, свого народу, своєї мови. Його патріотизм належав до тих почуттів найвищого гатунку, що проявляються не за рахунок приниження чи висміювання інших націй, до яких він завжди ставився з належною повагою та розумінням, а завдяки возвеличенню національних якостей і особистостей свого рідного народу. Водночас, його національні почуття були справжніми, очевидними, позбавленими будь-якої кон’юнктури, й ішли від самого серця. Всі, хто спілкувався з Володимиром Терентійовичем, не могли не відмітити його палку та щиру любов до України. Це були його дійсні переконання, а не прикриття для якихось егоїстичних цілей, які часто використовують прагматичні особистості, висловлюючи помпезні та псевдопатріотичні промови. Володимир Куєвда не рвався до чинів, грошей, посад – саме того, що визначає в суспільному розумінні життєвий успіх людини. Він не був кар’єристом, а сумлінно виконував свою тяжку кропітку працю на благо свого народу та країни. Саме таких людей прийнято іменувати, користуючись біблійним визначенням, «сіллю землі».

Торкаючись основних віх його життєпису, неможливо не відчути поваги до цієї сильної, вольової і талановитої особистості. Його з повним правом можна назвати популярним в англомовній літературі терміном «self-made man», тобто «людиною, що створила себе сама». Народившись 22 листопада 1944 р. у маленькому селі Засупоївка, що на Яготинщині, він належав до того покоління людей, чиє дитинство припало на тяжкий час найжахливішої війни в історії людства та повоєнної розрухи у вщент зруйнованій країні. Незважаючи на страшні роки лихоліття, хлопець з глухої провінції зміг не лише успішно закінчити школу, але й вступити до одного з найпрестижніших вузів Радянського Союзу та найвідомішого вищого навчального закладу України – Київського державного університету імені Тараса Шевченка. Любов до рідної Батьківщини та її культури вже тоді яскраво проявилася в його душі, саме тому серед всіх факультетів цього вишу він обрав філологічний. В період жорсткої боротьби з проявами «українського буржуазного націоналізму» та тотальної русифікації, він обирає тему, що на все життя визначить його фах і наукові зацікавлення – збереження української духовності та її символіки в обрядах і традиціях. Саме цим питанням буде присвячена переважна більшість його численних праць, які незабаром принесли йому відомість на ниві української етнопсихології. Про високу оцінку фахового рівня та наукових заслуг Володимира Терентійовича промовисто свідчить той факт, що він, ще будучи досить молодим дослідником, наприкінці 1970-х – на початку 1980-х років став одним з авторів «Української радянської енциклопедії», написавши до цього видання статті «Обряди» та «Традиція».

В буремний час національного піднесення в Україні, спричиненого розпадом радянсько-комуністичної системи наприкінці 1980-х років, Володимир Терентійович активно включається в процеси українського національного відродження. Багато хто з сучасної молоді розглядає самостійність нашої держави як очевидну данність, не розуміючи, що боротьба за незалежну Україну, навіть в умовах кризи комуністичного ладу в СРСР була запеклою та напруженою, коли ініціативна меншість, ризикуючи своїм становищем, здоров’ям, а інколи й життям, на очах у інертно-пасивної більшості завзято руйнувала монолит Червоної імперії, який впродовж десятиліть здавався непорушним, щоб збудувати нову, вільну Україну. Одним з таких яскравих патріотів-ентузіастів був і Володимир Куєвда.

Як пізніше він сам згадував: «Коли горбачовська «перестройка» сягнула масштабів і тенденцій незворотності, я проміняв тепле місце завідувача чималого відділу науково-дослідного інституту, з відповідною зарплатою, на низькооплачувану посаду лектора товариства «Знання». Впродовж 2-х років у безперестанних відрядженнях Україною було прочитано сотні лекцій за проблематикою: «Культура, мораль, релігія в Україні: історія та перспективи». Ця напружена робота (до 7-ми публічних лекцій за день на виїзді!) в умовах конаючої, проте ще стійкої совєтської атмосфери була потужною школою. Уся палітра настроїв від селянина до партійного посадовця у процесі публічних дискусій, часто аж зашкальних, переживалася й аналізувалася, вибудовуючись у системне полотно проблеми й орієнтовних шляхів її розв`язання. Тут чи не вперше стало зрозумілим, що визначальним чинником є статус мови».

Саме мова є одним з головних елементів національної ідентичності, який віддзеркалює у собі сутність народу. Загальновідомо, як душили нашу мову впродовж століть, намагаючись викорінити національну самосвідомість українців. Захист національних прав власного народу, насамперед його мови та культури, став головним спонукальним мотивом, що привів Володимира Куєвду до лав Товариства української мови імені Тараса Шевченка, утвореного колами патріотичної інтелігенції в лютому 1989 р., де завдяки титанічній праці та здібностям він незабаром посів місце першого заступника голови, яке обіймав до розпаду, а, фактично, до насильницького розвалу ТУМу в 1992 р.

Одночасно з цим він був активним учасником Народного Руху України, найбільшого громадського об’єднання, що виступало за відродження незалежності нашої держави. Куєвда відзначав, що, «працюючи у товаристві «Знання», ініціював створення там осередку Руху». Його громадська позиція, а особливо активна діяльність на ниві нового національного відродження України, не залишилися поза увагою властей. Важелі впливу поки ще залишалися у старої партійної номенклатури. Після того, як він у Чернівцях керував чотириденними публічними диспутами з проблем української духовної культури, що відбувалися в рамках програми фестивалю «Червона рута», ці дії були розцінені як антирадянські, а самого Володимира Терентійовича було звільнено з роботи й лише згодом поновлено у судовому порядку.

Згадуючи часи антирухівської партійної істерії, патронованої тоді особисто Леонідом Кравчуком, який очолював ідеологічний апарат партії, конаючої в конвульсіях, можна навести приклади владного свавілля та беззаконня, що відбувалися у Чернівцях в часи першої «Червоної рути» у вересні 1989 р. Так, місцеві міліціонери виривали у людей і шматували українські національні прапори, а дівчат, що насмілювались одягнути «жовті кофтинки та блакитні спідниці», силоміць виводили зі стадіону, щоб доправити до відділку.

Активно працюючи в Товаристві української мови, Володимир Терентійович з осені 1989 р. розробив проект створення та статут лекційно-мистецького об’єднання «Сурма» як структурного підрозділу ТУМ, яке почало діяти скоріше не завдяки, а всупереч позиції безпосередніх керівників товариства. Саме завдяки енергійній діяльності маленького колективу новоствореної «Сурми», що, фактично, не мала жодної підтримки з боку ТУМу, було проведено «близько 1800 найрізноманітніших освітньо-пропагандивних заходів: від звичайних публічних лекцій (зокрема, Д.Яневського, В.Марочкіна, інших науковців Академії наук та університетів) і до проведення одно-тримісячних курсів української мови у різних комбінаціях (з паралельним вивченням українознавства, англійської, історії України тощо)», - як згадував про цю роботу сам Куєвда.

Саме в цей час загострюються протиріччя між Володимиром Терентійовичем і тодішнім головою ТУМ Павлом Мовчаном. Куєвда звинувачував останнього у недбалому керівництві товариством, зокрема, у неналежному обліку його фінансової діяльності та матеріально-технічної бази. Як зазначав сам Володимир Терентійович, великі кошти, що передавалися товариству для доброчинних справ на благо України, практично ніким не обліковувались і розчинялися у приватних кишенях. Але остаточне розходження між Куєвдою та Мовчаном відбулося після ініціювання останнім реорганізації ТУМ у Всеукраїнське товариство «Просвіта» в жовтні 1991 р. Як і багато членів ТУМ, Куєвда категорично не погодився з переформатуванням організації й намагався йому протидіяти, звертаючись до відомих культурних і політичних діячів. Згодом він увійшов до ради Товариства української мови Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Складні перипетії боротьби за збереження ТУМ були висвітлені ним самим в автобіографічній статті «Знищення ТУМу було першим потужнім ударом по національному рухові в Україні», яка розміщена на кількох інтернет-сайтах (http://www.experts.in.ua/baza/analitic/index.php?ELEMENT_ID=37874; http://groups.google.com/group/sum-press/browse_thread/thread/dc81fbfc007a3153; http://intellect.org.ua/index.php?lang=u&material_id=53616&theme_id=7497; http://maidan.org.ua/static/narnewslviv/1240322489.html).

Після розпаду ТУМ Володимир Терентійович повертається до активної науково-пошукової роботи, працюючи в Інституті психології імені Григорія Костюка АПН України та зосереджуючись переважно на дослідженнях з української етнопсихології. Саме в цей час виходять його наукові розвідки, присвячені цій проблематиці, зокрема: «Роль звичаїв у формуванні особистості» (1992), «До питання системно-структурного аналізу звичаєвості як механізму традиції (етнопсихологічний аспект)», «Маєвтичні функції традиціоналізму» (1993), «До питання про методологічні засади і напрями дослідження української національної психології», «Праісторичні чинники формування менталітету» (1994), «Традиційні механізми соціально-психологічної рівноваги як запорука упередження конфліктів» (1995), «Українська етнопсихогенеза як педагогічна проблема», «Архаїчні світобудовні моделі: спроба тлумачення» (1997), «Особливості формування звичаєвих стереотипів у процесі етнопсихогенези», «Традиційність як етноформуючий чинник способу буття людини», «До питання про психологічну сутність і психолого-семантичну структуру звичаєвості», «Обумовленість поведінки людини календарними святами», «Етнологічні механізми фіксації колективного досвіду», «Традиційність як спосіб буття людини» (1998), «Поведінкові стереотипи у системі традиційності», «Традиція як соціально-психологічний механізм спадкоємності», «Світотворчий міф українського етносу. У надрах генетичної пам’яті» (1999), «Етнопсихологічні джерела історичної пам’яті у контексті формування національної свідомості» (2001), «Психологія української символіки: міф,

життєвий ідеал, національна ідея» (2004). Проте найважливішим доробком наукової творчості Володимира Куєвди стала грунтовна монографія «Міфологічні джерела української культурної моделі: психологічний аспект», видана в 2007 р. Головну увагу в ній автор звернув на розгляд та аналіз психологічної природи міфологічних джерел становлення української етнокультурної моделі. Ці та інші праці дозволяють віднести Володимира Терентійовича до плеяди корифеїв української етнопсихології.

Володимир Куєвда не був кабінетним ученим. Його наукові погляди вибудовувалися шляхом численних експедиційних пошуків як Україною, так і на теренах інших держав, пошуків етнічних меж міграції українства. Варто відзначити також широку педагогічну діяльність Володимира Терентійовича, розробку ним навчальних курсів "Етнопсихологія", "Соціалізація особистості", "Етнізація особистості" та ін. Викладаючи в провідних навчальних закладах України, таких як КНУ ім.. Т.Г.Шевченка, НПУ ім.. М.П. Драгоманова, МАУП та інших, віш сіяв розумне, добре і вічне, запалював юні серця любов'ю до України, спонукав юні уми гордитись її величчю і історичною місією.

В 1999 р. Куєвда успішно захистив кандидатську дисертацію на тему «Традиційність як фактор психічної детермінації поведінки людини», створену під керівництвом дійсного члена АПН України професора Володимира Андрійовича Роменця (1926-1998). У дисертаційному дослідженні стверджувалася думка про традиційність як психологічний чинник, що обумовлює як психічний розвиток окремої людини, так і стереотипи поведінки, етносоціальні настанови та ментальні вияви цілого етносу. По-новому осмислювався психолого-соціальний механізм успадкування етнокультурного досвіду, роль родинно-побутової обрядовості в цьому процесі.

В своїх наукових працях дослідник, застосовуючи методи історико-психологічного, порівняльного аналізу обґрунтував важливі аспекти міфологічних образів та особливості їхнього опредмечення як основи традиційної символіки. Його талант уможливив осягнення несподіваних зв’язків між міфологічними знаннями та сучасними науковими уявленнями про світотворчі процеси. Мова йде про часовий діапазон від Першопочатку до сучасних психічних реалій, психологічних вимірів потенціалу, джерел пробудження повноцінної національної свідомості на ґрунті національної ідеї. Проникливий розум і почуттєвість вченого вирішували цю не просту задачу завдяки проникнення в глибини архетипічних надр, відстеження сучасних процесів і станів суспільної свідомості. Плідним напрямком діяльності Володимира Куєвди постала психологічна розшифровка і тлумачення складної системи традиційної народної символіки, геометричної та рослинної орнаментики, різноманітних видів вжиткового мистецтва, у т.ч. хореографічного, архітектури, символізації складної системи традиційно-побутової культури. Донесення до масової свідомості об’єктивної картини постання українства дозволило вплинути не лише на корекцію уявлень про мову як життєву цінність, а й по-новому розглянути націокультурну ідею у контексті сучасних державотворчих проблем. Виокремлені провідні тенденції формування моделей поведінки, життєвих настановлень, ціннісних орієнтацій міфологічного походження надали можливість поглибленого розуміння поведінки людини в сучасних умовах і сприяння гармонізації міжособистісних міжгрупових зв’язків, етнічній ідентифікації та самореалізації людини, утвердженню державотворчого потенціалу України.



З 2004 р. Володимир Терентійович очолював лабораторію історії психології імені В.А.Роменця Інституту психології ім. Г. Костюка АПН України, визначивши тематику досліджень свого підрозділу як «Історико-психологічну реконструкцію психологічної думки в етнокультурному просторі України».

До кола останніх дослідницьких інтересів Володимира Куєвди можна віднести вивчення питання феномену історичної пам’яті. Розглядаючи її як теоретичну проблему, він досліджував її роль у формуванні світоглядних орієнтацій та національної свідомості. При аналізі етносвідомості українців Куєвда відзначав, зокрема, серед найважливіших чинників, що впливали на її розвиток, ідеологічні маніпуляції та проекції міфологічних джерел.

Володимир Терентійович тяжко переживав за долю України та майбутнє своєї нації. Всі негаразди у державі та суспільстві він завжди сприймав як особистий біль. Розуміючи, що загроза над українством не зникла навіть у незалежній Україні, він докладав всіх зусиль, щоб закликати всіх небайдужих людей звернути свої погляди до національних проблем своєї країни. Його останнім, так би мовити, «дітищем» стала організація Міжнародної наукової конференції «Історична пам’ять та етнокультура в державотворенні України». 27 січня 2010 р. перше засідання оргкомітету цього заходу, на якому головував сам Володимир Терентійович.

Жвавий енергійний життєрадісний чоловік зовсім не виказував симптомів тяжкої хвороби, яка рівно за рік зведе його в домовину. Тоді в це важко було повірити. Володимир Куєвда чітко, ясно й переконливо доводив необхідність проведення широкої інформаційно-культурної та науково-просвітницької роботи, спрямованої на захист національних інтересів України. Важливість цієї ідеї підтримали всі учасники цього зібрання. Серед інших з промовами виступили Станіслав Бондар (Інститут філософії), Сергій Здіорук (Інститут стратегічних досліджень), Анатолій Русначенко (Київський університет імені Бориса Грінченка), Тарас Силенко (кобзар), Микола Шкурко (голова благодійного фонду “Ніжен”), Роман Круцик (Товариство “Меморіал”), Володимир Панченко (громадська організація “Коло”), Євген Луняк (Ніжинський університет імені Миколи Гоголя) та ін.

Весь тягар з організації цієї конференції виніс на собі персонально Володимир Куєвда, вже, як виявилося, смертельнохворий на той момент, хоча про страшний діагноз знало обмежене коло найближчих осіб, а сам він не давав жодного приводу здогадуватися про це.

Конференція відбулася 10 грудня 2010 р. у приміщенні Інституту психології на Паньківській, 2. Незважаючи на досить нечисленний представницький характер цього заходу, у якому взяли участь близько сорока осіб, слід відзначити його високий якісний склад. Серед його учасників можна назвати Сергія Максименка (директора Інституту психології імені Г.С.Костюка), Юрія Мушкетика (видатного українського письменника), Сидіра Кіраля (професора Національного університету біоресурсів та природокористування України), Мирослава-Любомира Чепу (завідувача лабораторії загальної та етнічної психології Інституту психології) тощо. Участь у роботі конференції взяли діячі з галузі науки, освіти та мистецтва з Києва, Ніжина, Одеси, Тернополя, Черкас тощо. Зокрема, слід відзначити, що у приїзді досить чисельної ніжинської делегації визначну роль відіграв Микола Шкурко, якого з Володимиром Терентійовичем пов’язували довгі роки дружніх взаємин.

Окрасою роботи цього заходу стала чарівна українська співачка Руслана Лоцман, запрошена особисто Володимиром Куєвдою, яка прекрасно виконала кілька унікальних народних пісень, викликавши захоплені оплески учасників конференції.

Велика технічна робота з організації цього високоповажного зібрання була проведена старшим науковим співробітником лабораторії історії психології імені В.А.Роменця Василем Шустем та старшим лаборантом Кирпенко Тетяною..

Серед доповідей, виголошених того дня, найкращою можна визнати саме доповідь Володимира Терентійовича. Й це не просто комплімент на адресу покійного, а реальна оцінка останнього виступу цього науковця. Куєвда, безумовно, закоханий в свою тему, ретельно продумав свій виступ до найменших дрібниць. Багато речей, які до того здавалися звичайними, були ефективно використані, як театральний реквізит під час вистави: обкладинка програмки конференції з прикладами української міфологічної символіки в орнаментах, сорочка-вишиванка, одягнена Володимиром Терентійовичем з унікальними візерунками, саме до цього заходу. Та й сама його захоплива доповідь, що супроводжувалася наочністю на великому екрані, була схожа на театральне дійство. Теоретичні викладки дослідника, підкріплені чіткою та логічною аргументацією й подані в ефектній формі доповідачем можна було слухати годинами. Тільки жорсткі вимоги регламенту змушували Куєвду обмежувати самого себе в слові, хоча присутні були готові слухати його й далі. Хто б міг тоді уявити, що вже за місяць серце цієї видатної та цікавої особистості перестане битися?

На початку 2011-го року хвороба Володимира Терентійовича посилилася. Як зазначив його давній товариш, письменник та історик Роман Коваль, ще «20 січня, поруч з Володимиром Черняком, Романом Чернігою, Іваном Белебехою, Анатолієм Лопатою, Ігорем Лосєвим, Михайлом Слабошпицьким, Петром Кононенком, Віталієм Карпенком та іншими, він підписав “Заяву з нагоди 93-ї річниці проголошення Незалежності Української Держави». А вже 26 січня Володимира Терентійовича не стало.

Його поховали у селі Мархалівка Васильківського району на Київщині, місці яке він дуже любив за життя, як і саме життя.

Сварга – слово, позначене в заголовку цього біографічного нарису, - це ім’я яке використовував Володимир Терентійович у своїй електронній адресі. Закоханий в українські традиції та обрядовість, надаючи великої ваги народній символіці, він як фахівець часто пояснював значення цього популярного символа-оберегу в житті нашого народу. Цей солярний символ має глибинне сакральне значення. Він означає небо, світло, рух у природі, вічне життя. Його зображення використовувалося з давніх-давен на терені України. Зокрема, його можна бачити на браслеті з відомої Мізинської стоянки на Чернігівщині та на візерунках трипільської кераміки. Саме цей символ попросив вишити Володимир Терентійович у знайомої майстрині на своїй вишиванці.

Так, Володимир Куєвда помер! Однак він продовжує жити у своїх ділах і творах, у справах і працях своїх однодумців і учнів. Надзвичайно плідну тематику досліджень, започатковану Володимиром Терентійовичем, продовжують науковці Інституту психології М.- Л. Чепа, О. Губко, В. Шусть та інші. Царину сакрального, міфологічного, несвідомого знання досліджують Г. Лозко, С. Плачинда, В.Скуратівський.

Тож нехай їх праця буде кращим пам’ятником українському вченому!





Вибрана бібліографія наукових творів Володимира Куєвди



1. Куєвда В.Т. Сучасна весільна гостина // Народна творчість та етнографія. - 1980. - № 1. - С. 31-37.

2. Куєвда В.Т. Гостина у весільному обряді // Свято в нашому домі. - К., 1981. - С. 69-81.

3. Куєвда В.Т. Естетичні цінності обряду // Свято в нашому домі. - К., 1981. - С. 96-101.

4. Куєвда В.Т. Новосілля // Свято в нашому домі. - К., 1981. - С. 56-68.

5. Куєвда В.Т. Обряди // Українська радянська енциклопедія. - К.: УРЕ. - 1982. Т. 7. - С. 468.

6. Куєвда В.Т. Традиція // Українська радянська енциклопедія. - К.:УРЕ 1984. -Т. 11.- C. 318.

7. Куєвда В.Т. Психологічна гармонізація етнокомунікативної системи у розв’язанні екологічних проблем// Природа. Людина. Етнос. Луцьк, 1992. - С. 116-117.

8. Куєвда В.Т. Роль звичаїв у формуванні особистості // Тези міжнар. наукових Костюківських читань. - К., 1992. - С. 66.

9. Куєвда В.Т., Говорун Т.В., Мацейків М.А. Програма курсу “Етнопсихологія” (для спеціальності “Народознавство”). - К., 1994. - 27 с.

10. Куєвда В. До питання системно-структурного аналізу звичаєвості як механізму традиції. Етнопсихологічний аспект // Відродження і розвиток культури України: проблеми історії, теорії і практики: Тези Всеукраїнської наукової конференції. - К., 1993. - С. 12-13.

11. Куєвда В.Т. До питання системно-структурного аналізу звичаєвості як механізму традиції (етнопсихологічний аспект)// Відродження і розвиток культури України: проблеми історії, теорії і практики. К.; 1993. - С. 12-13.

12. Куєвда В.Т. Маєвтичні функції традиціоналізму // Майевтика у системі психологічних знань. Київ, 1993. - С. 49-51.

13. Говорун Т.В., Куєвда В.Т., Мацейків М.А. Програма курсу “Етнопсихологія” (для спеціальності “Народознавство”)//Київ, ІСДОУ 1994. - 27с.

14. Куєвда В.Т. До питання про методологічні засади і напрями дослідження української національної психології // Ментальність. Духовність. Саморозвиток особистості.. Київ-Луцьк, 1994. - С. 93-96.

15. Куєвда В.Т. Праісторичні чинники формування менталітету // Особистість і народ: погляд історичної психології.- К.; 1994. -C.28 - 34.

16. Куєвда В.Т., Мацейків М.А. Концептуальні та методологічні проблеми історичної психології українського народу // Психологічні проблеми навчання, виховання, активності та розвитку особистості: Матеріали звітної наукової сесії Інституту психології АПН України (10-11 лютого 1994 р). - К., 1994. - С. 16-23.

17. Куєвда В.Т. Традиційні механізми соціально-психологічної рівноваги як запорука упередження конфліктів // Конфлікти в суспільстві: діагностика і профілактика.- Київ-Чернівці: КВГІ 1995. - C. 138-142.

18. Куєвда В.Т. Українська етнопсихогенеза як педагогічна проблема // Психолого-педагогічні проблеми гуманізації шкільної освіти. Київ-Рівне, 1997. - C. 36-39.

19. Куєвда В.Т. Основи соціалізації в виховному процесі школи // Професійна підготовка студентів педагогічних інститутів до виховної діяльності. - Київ.: ІЗМН, 1996. - С. 11-20.

20. Куєвда В.Т. Архаїчні світобудовні моделі: спроба тлумачення // Етнонаціональний розвиток в Україні та стан української етнічності в діаспорі: сутність, реалії конфліктності, проблеми та прогнози на порозі ХХІ століття: Матеріали п’ятої Міжнародної науково-практичної конференції, ч. ІІ. - Київ, 1997. - С. 476-481.

21. Куєвда В.Т. Особливості формування звичаєвих стереотипів у процесі етнопсихогенези // Проблеми безпеки української нації на порозі ХХІ сторіччя.- К., КГВІ 1998. - С. 161 – 168.

22. Куєвда В.Т. Теоретичні засади соціалізації особистості // Соціалізація особистості: міжкафедральний збірник наукових статей за загальною ред. А.Й.Капської. - К.: НПУ, 1998. - С. 21-36.

23. Куєвда В.Т. Традиційність як етноформуючий чинник способу буття людини// Феноменологія українського народного мистецтва: форма і зміст. К., 1998. - С. 63-64.

24. Куєвда В.Т. До питання про психологічну сутність і психолого - семантичну структуру звичаєвості// Проблеми безпеки української нації на порозі ХХІ сторіччя. -К.: КГВІ 1998. - С. 445- 451.

25. Куєвда В.Т. Обумовленість поведінки людини календарними святами//Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету ім. В.Гнатюка.-Педагогіка і психологія.- 1998.- №5.-С.111-117.

26. Куєвда В.Т. Етнологічні механізми фіксації колективного досвіду // Психологія на перетині тисячоліть: зб. наук. праць учасників П'ятих Костюківських читань: ВЗт. - К.: Гнозис. 1998. - Т.2. - С. 239-247.

27. Куєвда В.Т. Традиційність як спосіб буття людини. Брошура. Наукове видання. Рекомендовано до видання Вченою радою Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України. Рецензенти: доктор педагогічних наук, дійсний член АПН України О.В. Киричук; кандидат психологічних наук Ю.Т.Рождественський. - К.: Знання, 1998. - 25 с.

28. Куєвда В.Т. Поведінкові стереотипи у системі традиційності // Зб. наук. праць КВГІ. - 1999.- №1 (8). - С. 12-21.

29. Куєвда В.Т. Світотворчий міф українського етносу. У надрах генетичної пам’яті / Артанія. - 1999. - №5. - С. 6-11.

30. Куєвда В.Т. Традиція як соціально - психологічний механізм спадкоємності // Психологія: зб. наук. праць НПУ ім. М. Драгоманова. - 1999. - №4. - С. 32-39.

31. Куєвда В. ”Позанаукові” знання у системі етносоціальних уявлень // Проблеми загальної та педагогічної психології: Зб. наук. Праць Інституту психології ім. Г.С.Костюка АПН України. – К., 2000. – Т. 11, ч.5. – 309 с.

32. Куєвда В. Етнопсихологічні джерела історичної пам’яті у контексті формування національної свідомості / Проблеми політичної психології та її роль у становленні громадянина Української держави: Зб. наук. праць / За заг. ред. В.М.Литвина та М.М.Слюсаревського. – К.: Інф.-вид. Центр Тов-ва „Знання” України, 2001. – Вип. 3. – 344 с.

33. Куєвда В.Т. Психологія української символіки: міф, життєвий ідеал, національна ідея. Образотворче мистецтво. – 2004. - № 4. - С. 68-70.

34. Куєвда В.Т. Міфологічні джерела української культурної моделі: психологічний аспект. Монографія. – Донецьк: Український культурологічний центр, Донецьке відділення НТШ, 2007. – 264 с., 3 табл., 129 іл.


НА ПОМИН КУЄВДІ
Олекса ПРИЙМАК
Куєвду знаю я прекрасно
Він українець - на всі сто.
Його життя, нажаль, не казка -
Недобудоване, як дом,
Де зайди лізуть на престол.

Та пісні щирої достойний
І хай увійде до томів,
Як наш рушник,
Де біле й чорне
Й червоне з мужніх кольорів,
З революційних барв й томів.

Як ген носив він вишиванку
Й лякав з Подолу ворогів,
Це їм ввижалося, що танки
Вже йдуть з дніпровських берегів
Від козаків й Дніпра богів.

Вождем традицій і обрядів
Його таким знав вчений світ.
В Росії наші є й в Канаді,
То хай вступають в його слід
І цим вшанують свій нарід.

5 березня 7519 (2011)
Русь-Україна-Свята Земля


Національна академія педагогічних наук України

Інститут психології імені Г. С. Костюка

Лабораторія історії психології ім. В. А. Роменця

 

ІНФОРМАЦІЙНЕ ПОВІДОМЛЕННЯ

Шановні колеги!

Запрошуємо Вас взяти участь

у Всеукраїнській науково-практичній конференції

«Психологія в Україні: єдність минулого та сучасного»

Конференція відбудеться 25 листопада 2011 року

Для участі в конференції запрошуємо науковців, практичних психологів, молодих вчених, аспірантів та ін. Конференція відбудеться 25 листопада 2011 року на базі Інституту психології ім. Г. С. Костюка Національної НАПН України.

Тематичні напрями роботи конференції:

·        Психологічна думка в Україні: досвід і перспективи досліджень.

·        Психологія в освітньому просторі України: історія і сучасність.

·        Становлення української психології в ХХ ст.: теорії, напрями, персоналії.

·        Сучасні проблеми психології у контексті історико-психологічного пізнання.

·        Ґенеза особистості: становлення та здійснення.

 

За результатами конференції буде надруковано збірник тез конференції. Всім учасникам конференцій надається можливість розмістити свої статті у фаховому виданні, затвердженому ВАК України.

Необхідно до 1 листопада 2011 року подати до оргкомітету (м. Київ):

- заявку на участь у конференції, тези (1-2 стор.)  та оргвнесок (150 гривень)

- один примірник статті, надрукований згідно з вимогами (від 12 сторінок), диск з файлом набраної статті (вартість публікації – 25 грн./стор.).

Вимоги до оформлення матеріалів

            Статті повинні відповідати вимогам Постанови Президії ВАК України з урахуванням таких необхідних елементів:

-   анотація (5 речень) українською, російсько та англійською мовами;

-   постановка проблеми  у загальному вигляді та її зв'язок із важливими науковими чи практичними завданнями;

-   аналіз останніх досліджень і публікацій. В яких започатковано розв’язання цієї проблеми на які спирається автор, виділення невирішених раніше частин загальної проблеми;

-   формулювання мети статті (постановка завдання);

-   виклад основного матеріалу дослідження з повним обґрунтуванням отриманих наукових результатів;

-   висновки з даного дослідження і перспективи подальших розвідок з цього напрямку;

-   реферат (1 стор.) стислий зміст статті.

      Обсяг статті – від 12 сторінок формату А4. Шрифт Time New Roman 14 пт. Стиль «Обычный»; інтервал 1,5 ; абзацний відступ – 1, 25 см.; вирівнювання – по ширині. Розміри полів: ліве – 30 мм, праве – 15 мм, верхнє – 20, нижнє – 20 мм. Граничні розміри таблиць та малюнків у тексті (104X170) мм, назву таблиці розміщувати над таблицею. Мінімальний розмір шрифту таблиць – 8 пт. Малюнки виконуються по можливості векторною графікою. Сканування малюнків виконується з роздільною здатністю 300 dpi і зберігається у форматі TIF (IBM PC). Малюнки (чорно-білі, або у градаціях сірого кольору, книжкова орієнтація) подавати окремими файлами у графічних форматах: СDR, BMP, TIFF або WMF. Підпис розміщувати під малюнком з позначенням «Рис.». Файл зберігати у форматах RTF, ODT або DOC. Ім'я файлу подавати транслітерацією, як прізвище автора (авторів), наприклад, Petrenko (-Kovalchuk).

Елементи заголовку: шифр УДК у першому рядку зліва, без абзацного відступу; наступний абзац – ініціали та прізвище автора (авторів); наступний абзац – назва статті. Далі приводиться текст анотації (3-5 речень) та ключові слова українською та російською мовами.

            У тексті не допускається вирівнювання пропусками (для цього використовуються параметри абзацу, положення символів табулювання). У тексті використовується дефіс «-», який не відділяється пропусками та тире «-», яке відділяється з обох сторін пропусками.

            Посилання на використані в тексті джерела робляться за зразком: [2, с. 364-367; 5, с. 127; 7-9; 12], де перше число – номер джерела  в списку використаних джерел, число після коми – номер сторінки (діапазон сторінок задасться через дефіс), декілька джерел відділяються крапкою з комою [1; 4; 6] або дефісом.

            У кінці подається текст: «Список використаних джерел:» - по центру (до 10).

            Після списку використаних джерел подаються анотація та ключові слова англійською мовою.

            На окремому аркуші подається реферат.

            У кінці статті – прізвище та ініціали автора (авторів) та назва статті (малими літерами); наступний абзац – відомості про автора (авторів): прізвище, ім’я, по батькові, науковий ступінь, вчене звання, посада, організація (установа), місто, домашня і службова адреси, номери домашнього (мобільного) та службового телефонів.

 

Приклад оформлення матеріалів

УДК

                                                                                      В.П.Іваненко

ПСИХОЛОГІЧНА ГОТОВНІСТЬ ДО ЗДІЙСНЕННЯ …

        Текст анотації …

        Ключові слова …

        Текст анотации …

        Ключевые слова …

        Текст статті …

Список використаних джерел

***

Заявку для участі у конференції просимо надсилати за адресою оргкомітету: Інститут психології імені Г. С. Костюка Національної АПН України, лабораторія історії психології ім. Володимира Роменця № 20, вул. Паньківська, 2, м. Київ, Україна, 01033

Телефон: (044) 517-20-03

За консультацією звертатися:

Публікація матеріалів:

Турбан Вікторія Вікторівна

e-mail: istpsy@i.ua 

 

Кирпенко Тетяна Михайлівна

+380503326635 (м. Київ)

 

Просимо придбати квиток на зворотній шлях. Витрати, пов’язані із проїздом та проживанням, несуть самі учасники або організація чи установа, що відряджає.

Умови проживання: готель «Знання» (м. Київ, вул. Микільсько-Ботанічна, 31, e-mail:  hotel@znannya.org.ua) від 260 грн. до 780 грн. за добу.

 


ЗАЯВКА

на участь у конференції

«Психологія в Україні: єдність минулого та сучасного»

25 листопада 2011 р., м. Київ

 

1. Прізвище, ім’я, по батькові _______________________________________

2. Назва та адреса організації ________________________________________

__________________________________________________________________________________________________________________________________

3. Посада ____________________, наук. ступінь ________________________

4. Тематичний напрям _____________________________________________

_________________________________________________________________      

5. Тема доповіді ___________________________________________________   

6. Планується: виступ, повідомлення, стаття (необхідне підкреслити)

7. Контактна адреса ________________________________________________

8. Контактні: телефон ______________, факс __________, e-mail: _________

9. Необхідність замовлення житла       так        ні

             (підкреслити) 

До зустрічі у Києві!